Чому Олександру Третяку не соромно за жоден день у кріслі мера Рівного

25 серпня 2023 року Рівненський апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції у справі міського голови Рівного Олександра Третяка, а саме відсторонити його від займаної посади. Обов’язки міського голови відтоді почав виконувати секретар міської ради Віктор Шакирзян.

Коли «Четверта влада» вирішила зробити матеріал до першої річниці відсторонення від посади Олександра Третяка, ми не думали, що домовлятися з ним про інтервʼю доведеться протягом місяця. Зустрілися ми у парку Шевченка, у центрі Рівного, 28 серпня 2024 року. Локацію і час обрав Олександр Третяк. Він погодився відповісти на наші запитання.

Волонтер, який продав ділянку і автомобіль

– Ви переносили кілька разів дату інтерв'ю. Це через вашу зайнятість? І якщо так, то скажіть, будь ласка, чим займаєтеся? Можливо, у вас нова робота?

– Активно займаються підтримкою Збройних сил України. Зокрема, наших рівненських підрозділів: 104 бригада, 14 стрілецький батальйон. Це найбільше комунікую з цими хлопцями у цих підрозділах. Підтримка Збройних сил України була, є і залишається пріоритетом. Дотримуюсь принципу: «Або в ЗСУ, або для ЗСУ».

Це мій стиль і ритм життя зараз. Займаємось, зокрема, технікою для хлопців. Тому що мобільність відіграє важливу роль у збереженні життя наших військових і, зокрема, виконанні їхніх бойових завдань. Тягаємо військові «хаммери» з Америки з друзями. Шукаємо різні варіанти їх залучення сюди. З Європи повнопривідні авто. Тому це такий стиль, це такий ритм. Тому максимально зараз перебуваю часто на фронті в хлопців і займаюсь, власне, цим.

– Якщо ви кажете, що перебуваєте часто там. Яка крайня точка, куди ви виїжджали?

– Крайня точка – Харківська область: район Ізюму, Чугуєва, де зустрічались з нашими хлопцями. Запорізька область, зокрема, Комишуваха, Оріхів. Там були. Це з самих крайніх поїздок наших.

– То вас можна вважати волонтером? Ви – волонтер?

– По суті, так, тому що це мій стиль життя. Він був ще далеко до моєї роботи на посаді міського голови. Я був зайнятий в різних волонтерських проєктах. Різних соціальних, громадських. Тому я би сказав, що служити людям, служити Богу і служити Україні – це, напевно, такі найбільш важливі для мене напрямки. Це філософія мого життя – служити, працювати, допомагати, відкликатись на ті потреби, де потрібно допомогти.

– Ви волонтер від якої організації?

– Я не представляю якусь волонтерську організацію. Найбільше я співпрацюю з міжнародним гуманітарним хабом, але, разом з тим, маю сказати, що максимально залучаю до підтримки наших Збройних сил України, зокрема, тих проєктів, які ми рухаємо, як-от придбання автомобілів військового призначення, друзів і партнерів.

Можливо, ви помітили: я ніколи не оголошував, не оголошую, чи від якоїсь організації, чи під чиєсь, чи своє ім'я, як це робить багато людей. Роботу робимо тихо, спокійно для того, щоб жителі міста і, зокрема, військові отримали вчасно належну допомогу.

Я розумію, що люди втомилися від зборів, люди втомились від того, що постійно над ними психологічний тиск. І від тривог, і від війни. Плюс – потрібно постійно бути у такому ритмі. Тому таким чином працюємо.

– Ви перетинали кордон як волонтер? Чи є ви у системі «Шлях»?

– Наразі я не внесений у систему «Шлях». Востаннє я перетинав кордон… Сьогодні у нас майже вересень,так? Востаннє я перетинав кордон у березні. Це була поїздка також з благодійною метою, організовували партнери у Німеччині, в Ессені, благодійний футбольний матч між футбольним клубом «Верес» і місцевим клубом «Рот-Вайс Ессен». Це була моя крайня поїздка за кордон більше пів року тому. От і все.

– Спостерігаючи за вашими соцмережами, не можу не відмітити, що дуже гарно хтось їх веде. Ведете ви їх самі? Особливо тікток. Ви постійно десь щось виставляєте, розповідаєте. Я пам'ятаю цю фразу: «Ми в тому місці, де маємо бути». Це ваша така корона фраза.

– Там, де ми маємо бути, – серед військових. Я сам веду свої соцмережі. І я здивований, що привернула увагу наша сторінка у тіктоці, тому що я абсолютно не приділяв їй увагу. Ті відео, ті сторіс, які я знімав для інстаграму, для фейсбука, вони просто автоматично додавались у тікток, а алгоритми охоплювали. І, напевно, її саму просто поширювали. Так, там досить багато переглядів і охоплень.

А коли я був на посаді, звісно, основні мої сторінки у соцмережах, зокрема, сторінку у фейсбуці міського голови, вела пресслужба.

– А чим ви заробляєте на життя?

– Я – максимально проста людина, максимально, скажімо так, у простому режимі живу, не потребую чогось особливого. Живу за накопичені заощадження. Тим паче позбувся деяких активів зараз.

– Яких?

– Земельна ділянка у Корнині, наприклад. Автомобіль.

– Ви це все продали?

– Так. Фактично все це продав для того, щоб жити далі, рухатись далі і працювати далі.

Мені не соромно за кожен день, проведений у кріслі міського голови

– Повертаючись до подій річної давності, чи є якісь рішення, за які вам соромно або які ви сьогодні не підтримали б і чому.

– Ви маєте на увазі перебування на посаді міського голови чи те відсторонення?

– Ну, якщо ви згадали про відсторонення, про відсторонення – так.

– Про відсторонення. Ну, про відсторонення тут все чітко зрозуміло. І я думаю, що всі жителі міста та й не тільки міста Рівного, а й вся Україна бачила, як відбувається знищення місцевого самоврядування шляхом тиску на місцевих голів.

– Я пам'ятаю у вас була така цитата, ви прокоментували біля будівлі апеляційного суду. Ви, власне, говорили про владу, що це йде тиск…

– Так. Абсолютно, абсолютно. Це була і є, залишається повна централізація влади у руках однієї державної вертикалі – Офісу Президента. Тому, відповідно, з вказівки згори було рішення позбавити мене посади міського голови. Власне, перед цим був позбавлений посади міського голови Чернігова Андрущенко, якщо ви пам'ятаєте.

І уявіть собі, рішення міського суду Рівного було повністю ідентично скопійоване, як рішення по чернігівському міському голові. Крапка в крапку, кома в кому. Просто підставили моє ім'я. Тому політична розправа, однозначно. Не хочеться глибоко вникати. Були різні пропозиції залишитись на посаді. Головне, скажімо так, схилити голову перед деякими очільниками Офісу президента. Відректись від команди «Європейської солідарності» – і можна працювати далі.

Я – людина принципів і гідності. Я не міг цього зробити, відповідно, я йшов до кінця, сподіваючись, що наша чудова система все-таки не є такою прогнилою. Але, як виявилось, один дзвінок з Офісу Президента – і деякі місцеві допоміжні рухи і політики зробили свою ганебну справу, і позбавили мене посади міського голови. До речі, це було дуже ганебно саме в той момент, коли я перебував в офіційному відрядженні.

Знаєте, якби був, можливо, якийсь мій проступок або вчинок, який я вчинив за період моєї каденції на посаді міського голови, якісь неправильні рішення ухвалив, що призвели до якихось корупційних ризиків і так далі. Я абсолютно відпрацював від першого дня до моменту мого усунення, абсолютно з чистим розумом, максимально чистою совістю, наскільки це можна, і мені не соромно за кожен день, проведений у кріслі міського голови і в праці для жителів нашого чарівного міста.

– Ви щойно згадали про «допомогу» місцевих керівників, посадовців. Чи сьогодні ви можете говорити відкрито про цих людей і навіть назвати їхні імена?

– Я думаю, що люди вам самі напишуть у коментарях, хто це. Тому що, як ніхто інші, місцеві жителі точно знають, хто це і як це.

– Ви відмовляєтесь?

– Не те, що відмовляюсь. Можливо, можливо, можливо... На все свій час.

Нам забороняли відкривати першими пункти обігріву

– Повернімось все-таки до ваших рішень на посаді міського голови. Чи були якісь такі рішення, за які вам сьогодні соромно і які б ви не підтримали тоді? І чому?

– Ви знаєте, напевно, не те, що соромно чи не підтримав би, просто пригадую, коли вже за кілька... Ми максимально з листопада 2021 року почали готувати місто до можливих форс-мажорних обставин. Назвемо це так. Але постійно нам зверху насипали, що про це ми не говоримо, про це не можна публічно говорити і так далі. І я всіляко намагався комунікувати з людьми. Я намагаюсь бути максимально відкритим.

Можливо, потрібно було у 2022 році і у 2021-му ще більше говорити про загрози, які несе з собою війна.

Можливо, коли ми були б ще більш відкриті, попри те, що я й так намагався бути відкритим. Ви пригадуєте, я максимально кожного вечора і ранку намагався виходити в ефір, доповідати про формування тероборони, про всі кроки, які пов'язані з обороною міста. Тим не менше, пригадую, ще 11 лютого, коли нас зібрали на конгрес місцевих регіональних рад, нам сказали, що все окей, все в порядку, ніяких загроз, ніякої війни, у нас все під контролем.

Можливо, якби міський голова Маріуполя, міський голова Бердянська, міські голови інших українських міст, які сьогодні окуповані, замість того, щоб 11 лютого слухати про те, що все окей, все добре, заспокійливі фрази, навпаки били у дзвони тривоги, говорили: «У нас загроза. Люди, готуймося». Не було б стільки втрат.

Повернувся з Харкова з тої зустрічі, з центральною владою, з Офісом Президента, з керівництвом країни. І 12 лютого, я пригадую як зараз, ввечері я вийшов в ефірі максимально, скільки міг, просто сказав: «Рівняни, підготувати тривожні валізки».

– У вас був меседж.

– Так. Тобто я думав, що всі зрозуміють, що все ж таки потрібно готуватись. Багато хто скептично сприйняв це. Багато хто почав сміятись: «Та які тривожні валізки. Влада заявляє центральна у Києві, що все окей. Значить, ніяких тривожних валіз». Але ми зробили підготовку. Найбільший пункт обігріву, до речі, у Рівному на вулиці…

– Відінській.

– Так, на відінському кільці так званому. Скільки було спротиву. Пригадую, ми готувались до відкриття наших міських пунктів обігріву, ми їх так назвали. Військова адміністрація нам сказала: ви не можете відкрити, допоки не відкриваються так звані пункти незламності. От коли пункти незламності відкриються, тоді відкриються всі разом.

– Всі пункти незламності – це ці пункти, що на майдані Незалежності?

– На майдані Незалежності також стояв наш намет, який ми встановили. Зокрема, з міжнародною благодійною християнською організацією ми його там поставили.

Пізніше Головне управління Національної поліції поставило праворуч від Шевченка ще свій намет. А загалом так – по різних мікрорайонах міста була ініціатива Офісу президента встановити так звані пункти незламності. Хоча ми вже за кілька місяців до них встановили пункти обігріву і готові їх були відкривати.

У нас найменше людей помирало від ковіду завдяки рішенням управлінців

– Згадайте своє найкраще рішення.

– Найкраще рішення на посаді міського голови?

– Так. Ваше найкраще рішення на посаді міського голови.

– Я приступив до обов'язків міського голови, коли вирував ковід. Дуже багато було викликів з ковідом. А потім – війна. Тобто доводилося ухвалювати багато таких антикризових рішень. У період ковіду було хорошим рішення встановити першу в Україні, напевно, чи, як мінімум, на заході України кисневу генеруючу станцію, яка допомогла нам врятувати безліч життів.

Центральна міська лікарня. Згідно з інформацією на дашборді Міністерства охорони здоров'я і у комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров'я, було визнано, щоб Рівне було найкращим серед інших міст України за найменшим рівнем летальності від ковіду. У нас найменше помирало людей від ковіду завдяки правильним управлінським рішенням.

Коли розпочалась війна, знову ж таки, мені не соромно за те, що я говорив публічно, готувався до цього і це не застало мене зненацька.

Залучення міжнародної фінансової допомоги. Ви знаєте, дуже класно, напевно, скеровувати бюджет міста у ті чи інші сфери, коли є бюджет, коли є кошти. То багато мудрості не треба. Поділити на той напрям, на той і так далі, правда ж? Але я намагався залучати у бюджет кошти. Я намагався створити таку атмосферу у місті. Залучати додаткові кошти.

І мені не соромно за рішення, коли, наприклад, було залучено близько трьохсот мільйонів гривень із зарубіжних зовнішніх джерел. Зокрема, це стосувалось і співпраці з World Food Program – Всесвітньої продовольчою програмою Організації об'єднаних націй.

Скільки має заробляти мер

– На вашу думку, скільки має отримувати  очільник міста, щоб не піддатися спокусі грошей або лобіювання інтересів зацікавлених осіб?

– Дуже цікаве запитання. Класне запитання. Тут мова навіть не про гроші. Розумієте, потрібно, у першу чергу, бути людиною з характером. Тому що якщо людина не навчена служити на благо людей, то скільки б їй не платили...

Чому ви думаєте, що, ставши на посаду очільника, народного депутата, міністра і так далі, вона почне раптом це робити? Тому я вважаю, що люди, в першу чергу, мають бути – досить таки банально – просто людяними, тобто людський фактор впливає на це.

– Ви маєте на увазі внутрішню мотивацію? Ви кажете – служити людям. Внутрішня мотивація – розуміти, що ти на посаді, щоб взяти, наприклад, цю громаду і допомогти їй…

– Абсолютно правильно. Звісно ж, очільник міста має отримувати належну заробітну плату для того, щоб могти перебувати в режимі двадцять чотири на сім з громадою.

– У наших реаліях скільки це, якщо ми переводимо в гроші?

– Ну, давайте так. Я згадаю період моєї роботи. Середня заробітна плата міського голови у містах рівня нашого міста Рівного оцінювалось у близько 56-70 тисяч. Плюс-мінус. До речі, знову ж таки, маю нагадати, що заробітна плата міського голови нараховується не самим міським головою, не чиїмось іншим рішенням. А є нормативна база, зокрема постанова Кабінету Міністрів. От вгадайте, який оклад міського голови.

– Двадцять тисяч гривень.

– Рівного, Луцька, Львова.

– Двадцять тисяч гривень.

– П’ятнадцять тисяч дев’ятсот.

– Тобто оклад міського голови – це п’ятнадцять дев'ятсот?

– Далі наступне – це доступ до державної таємниці. До речі, на жаль, держтаємниця у нас не дуже дорога, там, здається, щось півтори тисячі. Якщо не помиляюсь. Далі – стаж, категорія. І напевно… надбавки або ті злощасні премії, про які всі говорили.

– Пам'ятаємо.

– Я коли прийшов на роботу, запитував у своїх управлінців: «Скажіть, ми можемо забрати ось цю оскому, щоб вона не дратувала людей? Ці надбавки і премії». Це є постанова уряду. Є рішення міської ради і, відповідно, цим чиновники керуються, коли визначається заробітна плата міського голови. Приблизно так.

Я знаю, місто Маріуполь пішло іншим шляхом. Вони максимально дали велику зарплату своєму міському голові. У нього, здається, якщо не помиляюсь, до військового періоду було сто двадцять чи сто п’ятдесят тисяч гривень.

– Це, я так зрозуміла, хороша заробітна плата для міського голови?

– Дивіться. Я вважаю, що заробітна плата міського голови має співвідноситись з рівнем відповідальності і з тим населеним пунктом, в якому він працює, служить для громади.

Заробітна плата київського міського голови – однозначно. Це столиця, величезні виклики. Це має бути один рівень. Зарплата очільника громади рівня нашого міста – це інший рівень.

Ну, і уявіть собі, коли зарплата деяких голів об'єднаних територіальних громад навколо Рівного… Там маленькі громади, сільські голови отримують більше, ніж рівненський міський голова. А рівень відповідальності не співмірний. Тому десь так має бути. Скажімо так, людська сторона цього питання, баланс і, напевно, потрібно зважати на цей аспект.

Були пропозиції забратися геть з міста

– Після рішення апеляційного суду, який залишив в силі рішення першої інстанції відсторонити вас від посади, ви звернулися до Конституційного суду. На якому етапі зараз ця справа?

– Якщо знову повернутись у судову епопею з моїм відстороненням, маю нагадати рівнянам, що коли розпочалась моя справа в міському суді першої інстанції, перших два протоколи ми, по суті, виграли. Вони були закриті. І коли там чи тут побачили, що справа валиться, терміново було ухвалено рішення змінити суддю, який веде справу. І до справи взявся суддя Денисюк. Який був у відпустці, здається.

Вийшов з відпустки і чомусь система автоматичного розподілу, шляхом такої великої удачі для пана Денисюка, вибрала саме його вести мою справу. Було зрозуміло, куди котиться справа і яке буде рішення.

А потім була апеляція, і весь час я відчував: це були і тиск, і дзвінки різного характеру, і погрози. Все було. Все пережив. І після відсторонення також були пропозиції забратись геть з міста. Так. Ну, окей. Це безпековий фактор був. Про це мовчати зараз… Але тим не менше.

І коли справа пішла в Конституційний суд, як тільки моя справа була взята до розгляду, то чомусь раптом представник Верховної Ради у Конституційному суді, пан Максим Дирдін, почав робити всі намагання, щоб мою справу завалити. Тобто для цього він почав, так би мовити, валити суддю, пана Головатого.

На той момент це був голова Конституційного суду, який вів мою справу. І представник Верховної Ради – по суті, від монобільшості, від «Слуг народу» – почав пропонувати зняти мого суддю. Заявляти про якийсь там конфлікт інтересів.

Але колегія суддів не підтримала це, і потім, зрештою, пан Головатий пішов із суду. Він пішов і, відповідно, на цей момент справа моя підвисла. Тобто мою справу можна розглянути вже і зараз, але чомусь Контитуційний суд, який, знову ж таки, напевно, як і правоохоронна та судова системи, під серйозним впливом деяких людей, чомусь досі не розглядає мою справу.

– Вона на паузі?

– Ну, так. Я очікую, коли буде засідання, коли... У нас було одне засідання, і тепер я очікую рішення.

Готовий знову бути мером

– Після української перемоги чи готові ви знову боротися за посаду міського голови?

– Так, звісно. Я готовий працювати, служити на благо людей, громади. Там, де я буду корисним. Однозначно.

– Тобто це може бути не Рівне?

– Ну, знову ж таки, тут як визначать рівняни. Звісно, я бажав продовжити або, якщо правильніше сказати, завершити свої ініціативи, які я розпочав тут, у Рівному. Тому що відчуваю себе, знаєте, як той літак, який йшов на злет: багато сили, енергії й ідей – і раптом тебе просто-напросто збивають на злеті і ти не можеш далі реалізувати ті ідеї. Ідей багато. Задумок багато було, і їх хотілось б довести до кінця. Це і транспортні питання.

– Це тема єдиного квитка?

– Так. Одразу скажу, що у нас вже були і бачення, і кінцева ціль, і рішення рухатись до, наприклад, єдиного квитка. Але, знову ж таки, це не виправдання, але в ковід – тоді якраз ковідна історія була дуже серйозна – транспортники, перевізники ледве виживали. І якби ми тоді, в ковід, запустили електронний квиток, це стало б таки досить серйозним стресом для транспортної системи і галузі міста. Тоді було б ще більше скарг, тому ми не наважились це зробити.

До речі, можливо, це було якраз і неправильне рішення. За що зараз я жалкую. От про що ви запитували. Можливо, все ж таки треба було йти наперекір обставинам, наперекір ковіду, наперекір скаргам транспортників, що транспорт через локдауни, постійні зупинки стоїть. От, можливо, тоді це треба було робити.

– А чи були на той час кошти? Тому що запровадження єдиного квитка – це такий поетапний процес. Він потребує чималих коштів.

– Знову ж таки, ми домовлялись і шукали варіанти, щоб зробити єдиний електронний квиток без навантаження на міський бюджет. У нас були пропозиції від деяких компаній: абсолютно готові були повністю за свої кошти придбати устаткування в транспорт і, по суті, запускати електронний квиток у місті.

– А перевізники були до цього готові?

– Ви знаєте, вони, можливо, ні. Ви знаєте, вони, можливо…

– Кілька ж сторін у цій історії.

– І зараз не могли б або не хотіли б бути готовими. Ми, як місто, маємо ставити певні умови. Хочете працювати? Будь ласка. Ви прийшли працювати у наданні сервісу для міста. Місто ставить еталон того, які якісні сервісні послуги хоче бачити. Хочете працювати у цій сфері – будь ласка: виконуйте вимоги тих запитів, які ставить місто. Працюйте.

Солдат Олександр Третяк

– Чи поновив Олександр Третяк свої дані у системі «Резерв +». Чи стоїте ви на обліку? Чи отримували, можливо, повістку? І яка у вас військово- облікова спеціальність.

– Як тільки була можливість оновитися, я оновився. Вчасно, зауважу. «Резерв +». Так, є інформація з реєстру, оновлено, і повістки на цей момент не отримував, але ось (показує запис у застосунку «Резерв +». – Ред.).

– Солдат. Олександр Третяк – солдат. Ви готові захищати Україну як солдат?

– Однозначно. Це обов'язок кожного чоловіка у нашій країні.

Чому клали бруківку у час війни

– За рік часу, спостерігаючи за тим, як живе місто, можливо, у вас є якісь думки вже не як міського голови, а як людини, яка спостерігала за тим, як відбуваються події?

– Ну, наприклад, коли ми намагалися шукати розумний баланс між тими чи іншими рішеннями. Наприклад, питання благоустрою. Коли ми намагались і виділяти кошти на ЗСУ, і утримувати благоустрій міста, дуже багато було хайпу на цьому. Дуже багато було крику, що, мовляв, всі кошти – на ЗСУ.

Власне, я пригадую, що з 24 лютого 2022 року і по липень 2023 року, за той проміжок часу ми, як місто, виділили понад 550 мільйонів гривень на військові потреби. Це досить таки багато, як для нашого скромного міського бюджету. Коли люди від влади вимагають всі кошти на ЗСУ. Ми, зважаючи на це, і, в принципі, робили це. Хоча не могли забувати про утримання критичних проблемних точок, зокрема, благоустрій вулиць, міста і так далі.

Але знаєте, що мене зараз дивує. Дуже багато тих людей, які кричали «всі кошти на ЗСУ», чомусь зараз мовчать. Чомусь зараз мовчать, коли техніка ремонтна заїжджає в їхні прибудинкові території, наприклад. Там ремонт прибудинкового асфальтування. Я розумію, що потрібно утримувати мережу міста, вулично-шляхову мережу міста. Але мені здається, що будьмо послідовні. Будьмо мудрими, якщо…

– Ну, зазвичай можна  було спостерігати реакцію людей, коли вони говорили і згадували про бруківку. Чи вона була актуальна? Я розумію, що має бути благоустрій міста. І ми маємо підтримувати і чистоту, і порядок. Але чи є це якесь нагальне, актуальне питання на сьогодні?

– Знаєте, на той момент медіа, якщо коротко про бруківку… Звісно, ми, як команда, яка прийшла до влади, анонсували зміни у плані благоустрою. Покращення інфраструктури і, зокрема, питання велодоріжок. У нас була ідея замкнути місто… А ви ви ж, до речі, любитель велосипедів.

– Велосипедистка.

– У нас була ідея замкнути місто велодоріжками, щоб, умовно, ви на Північному виїхали на велосипеді і легко, без жодних проблем могли на Луцьке кільце чи в інший мікрорайон міста доїхати. Ми розуміли, що це багаторічна ідея, але ми мусимо почати її впроваджувати.

І було ухвалено рішення робити ось такі пішохідні і велодоріжки у місті. І, звісно, було заплановано заздалегідь у кінці 2021 року, коли йде ухвалення рішення по бюджету, куди й на які пріоритетні напрямки буде спрямовуватись бюджет, були закладені всі рішення. Але ж нас переконували,  що війни не буде.

Відповідно, ми запустили процес оновлення інфраструктури міста. І коли процес пішов, і коли почалась війна, звісно, ми почали гальмувати і зупиняти цей процес. Але були точки, окремі місця, де ми змушені були зробити ремонт. Тому що там була плачевна ситуація з пішохідними зонами.

І знову ж таки, ми розуміли, що буде багато людей, які будуть на візочках, яким буде потрібна ця інфраструктура. Тому ми, фактично, левову частку робіт призупинили. Деякі змушені були завершити, і відповідно, це викликало чимало хайпу у людей. Але якщо ви пам'ятаєте, всі гуділи тоді.

– Я пам'ятаю історію про доріжки у парку.

– Не пригадую деталей. Але в мене запитання: чому зараз всі мовчать?

Є що згадати, але не можна багато чого сказати

– Меседж від Олександра Третяка для рівнян і для міста. Підсумуємо нашу з вами зустріч.

– Рівняни, я пишаюся тим часом, коли я виконував свої обов'язки міського голови. Я намагався максимально це робити віддано і пишався тим, що ви гідно стояли і стоїте у цей період війни. Так тримати. Продовжуйте підтримувати ЗСУ, тому що це – ключове. Це найбільш важливе. Підтримка ЗСУ – в пріоритеті.

– А я вам дякую, що знайшли час, щоб з нами поспілкуватися.

– Це лише маленький такий флешбек. Я думаю, таких історій ми ще багато з вами запишемо. З того, що можна буде. Таких історій ще буде багато. Я думаю, щось ще можна буде. Знаєте, з керівником Служби безпеки спілкувався. Він каже: «Ох, Олександре Віталійовичу, є що згадати, але не можна багато чого сказати». Тому десь, напевно, так зараз. Багато таких моментів.