Володимир Хомко: «Я би хотів залишатися людиною, яка впливає на ситуацію в місті…»

Співрозмовником спецпроєкту порталу «Рівне 24» «Перший рік оновленої місцевої влади» є екс-очільник Рівного, депутат Рівненської міської ради від партії «За Майбутнє» Володимир Хомко.

Повертаючись на рік тому, хочеться запитати, чому Ви вирішили не брати участь у виборах міського голови Рівного у 2020 році?

Для того, щоб відповісти на це питання, потрібно повернутися щонайменше на три роки в минуле. Я це рішення прийняв саме тоді і попередив усіх своїх друзів, знайомих і тих, з ким працював. Я вважаю, що, відпрацювавши 46 років, я маю право і на відпочинок. Щось не завершив, на жаль, але ж на цьому життя не закінчується.

Як би Ви оцінили період свого мерства за 10-бальною шкалою? Чи шкодуєте про щось, чого не вдалося зробити?

Відразу хочу сказати, що сам себе оцінювати не маю бажання, бо, очевидно, що моя оцінка буде суб’єктивною. Безумовно, про щось шкодую, чимось горджусь. Наприклад, збудована школа №14, будинки культури, шахматний клуб, капітально відремонтована спортивна школа №4.

Я пам’ятаю, як колись, перед першими виборами у 2008 році, зайшов у Будинок культури, колишній «Текстильник». Тоді це був хлів, фактично, а в Будинку культури в парку взагалі не було даху, тільки стіни. Зайдіть зараз в ці будинки культури й побачите результат.

Це з таких крупних об’єктів. Я вже не кажу про різні дрібні об’єкти, яких маса. З останніх згадайте вулицю Макарова і Шухевича. До речі, відкрили турбокільце нещодавно, яке почали проектувати ще ми. Але турбокільце невеличкий об’єкт, ми перед цим зробили велику частину вулиці Макарова. Я, звісно, не буду перераховувати всі вулиці капітальних ремонтів, але зроблено багато.

Одним із головних досягнень є енергозбереження і, зокрема, отримання кредиту НЕФКО, завдяки якому нам вдалося утеплити кілька шкіл. Уявіть собі, зараз ці школи економлять на опаленні до 50%, а це — колосальні кошти. Зараз ми отримаємо третій кредит у сумі 6 мільйонів євро на утеплення усіх шкіл і заміну вуличного освітлення у місті. Це буде просто прорив у енергозбереженні.

Безумовно, були помилки в різні часи. Я скажу, що більш-менш нормально ми почали працювати з реформою децентралізації, коли Гройсман став прем’єр-міністром і тоді якісь гроші з’явились.

Щоб люди розуміли про що йде мова: той бюджет, який ми витрачали на капітальні ремонти в останні роки був понад 400 мільйонів, а коли я став міським головою, весь бюджет міста був 550 мільйонів, а бюджет розвитку був ледве 10 мільйонів. То є різниця 10 мільйонів і 400 мільйонів, відповідно, наші можливості пропорційно збільшилися, щось можна було будувати і придбати техніку.

Ось зараз нинішня влада мріє купити 18 тролейбусів, взявши кредит. А я категорично проти того, щоб брати кредит на тролейбуси. Бо це річ, яка не окуповується. От у питанні утеплення — я за кредити, бо ці кредити, коли ти вкладаєш гроші, ти відразу їх повертаєш. Ми купили 18 тролейбусів і дуобуса без всяких кредитів, ніхто й не помітив. Я прихильник того, що й надалі потрібно купувати по 4-5 тролейбусів щорічно, і тоді не буде такого, що вони одномоментно вийдуть з ладу.

Я ще раз скажу, що ті 12 років були різними. Не забудьте про революції, про інші політичні, так сказати, катаклізми. Було багато чого.

Раніше Ви неодноразово говорили, що на місцевому рівні політичні партії не є інструментом реалізації волі мешканців. Чи змінилося Ваше сприйняття партій зараз та чому для участі у місцевих виборах Ви обрали саме «За Майбутнє»?

Ну, трошки не так я говорив, зараз розкажу. Політичні партії повинні бути, але в Україні їх практично немає. В Україні є проекти: напівбізнесові, напівполітичні, під якусь особу, тобто, коли олігарх чи хтось знаходить якусь знакову людину і створює під себе політичну силу.

У розвинутих демократіях є, до прикладу, консервативна і лейбористська партії, є демократи і є республіканці. У США ви вступаєте в Республіканську партію і знаєте куди будете рухатися, незалежно від того, хто її очолить. В Україні ви не знаєте, куди ваша партія поведе, ніхто не знає. Тому політична розбудова потрібна, але вона потрібна на самому верхньому рівні.

От у Верховній Раді повинні бути тільки абсолютно політичні партії, задача депутата Верховної Ради не ставити майданчики і ремонтувати дороги, його задача продукувати закони, а задача місцевого депутата навпаки — зосереджуватись на, виключно, комунальних та побутових проблемах. Відтак, у місцевій раді повинні бути представники не від політичної сили, а від якогось мікрорайону. Наприклад, Басів Кут має мати свого представника і лобіста своїх інтересів, незалежно, чи ця людина від «Батьківщини», чи від «ЄС», чи від «зелених» — він по-іншому дорогу не заасфальтує, майданчик інший не придумає. А ми все перевернули з ніг на голову. Місцеве самоврядування вб’є те, що зараз зробили партійні списки для місцевих рад.

Другий клин забили у цьому році, коли почали дотувати тарифи на тепло. Мало хто розуміє, що відбувається, але місцеві бюджети вимиваються, і, відтак, все будівництво на місцях буде за рахунок держбюджету й за рахунок центральної влади. Це повністю руйнує саму ідеологію місцевого самоврядування.

По-перше, хочу нагадати, що до 2000 року наші комунальні послуги всі дотувалися. Я в цій галузі понад 30 років і, можливо, єдиний у Рівному, хто пам’ятає ретроспективу: що і як відбувалося. Так от, Ющенко у 2000 році відмінив дотації. Поясню, чим відрізняється дотація від субсидії: якщо ви багата людина і у вас дома є три душові кабіни, чотири туалети, басейн і так далі — ви споживаєте багато води. Бідна людина живе в однокімнатній квартирі і споживає мало води, бо у неї один туалет, один умивальних. Так от, коли держава дотує кубічний метр води, то я, як багата людина, в кожному кубічному метрі від держави ще отримую дотовані гроші: я й так багатий, а ще й отримую в кожному кубі. Субсидії ж отримує бідна людина. Це принципово різні речі. Субсидія стимулює до економії, вона робить так, що гроші отримують ті, кому потрібно. А зараз ми повернулись знов до дотацій, тільки дотації йдуть через місцеві бюджети — це повний абсурд. Маємо те, що маємо.

Тому зараз місцеве самоврядування переживає не найкращі часи. Зараз дуже багато питань у місті Рівному, як і в інших містах, вирішуються в Києві. Партії спускають своїм представникам вказівки, як голосувати не через інтереси міської громади, а саме через інтереси якихось домовленостей у Києві. Як будуть голосувати у Верховній Раді, так це вплине на голосування в міській раді, і це абсурд. Можливо, якби у нас була інша політична культура, таке могло би бути, але зараз такий рівень політичної культури, який просто шкодить місцевому самоврядуванню.

Щодо моєї політичної сили, то у мене з Ігорем Палицею хороші стосунки і, коли ми йшли на вибори, ми домовилися, що рішення по місту ми приймаємо виключно самі і виключно на користь громаді, тобто ніяких політичних «договорняків» зверху в нас немає.

І це було причиною того, чому Ви обрали «За Майбутнє»?

Так, це розв’язує мені руки робити так, як я вважаю за потрібне. От, до речі, чому я пішов у місцеві депутати, бо хотів би впливати на процес. З огляду на те, що маю якесь ім’я і якийсь авторитет та досвід, я хотів би впливати… Ну будемо так казати, я сам пам’ятаю, що робив якісь речі неправильно, поки не набрався досвіду. Я із задоволенням готовий допомагати новій владі, щоб вони не робили якихось дурниць, а робили усе максимально професійно.

Що Ви планували зробити за перший рік каденції в міській раді? Які з цих планів уже реалізовано, а які не вдалося?

Одразу після виборів я зустрівся з тими, хто приймає рішення у місті Рівне, у тому числі, й з Третяком. У мене до них були прохання щодо деяких кадрових питань, про які я б не хотів зараз говорити. Просив також продовжити будівництво турбокільця і стадіону. Це для мене дуже важливо, турбокільце вже завершено, а стадіон буде завершено, тому, я вважаю, що це продовження того, що я хотів.

Коли я став міським головою, тоді будувалося декілька об’єктів одночасно, а це: стадіон, школа №14, Будинок культури та «Престиж». Будувалося все по чайній ложці в рік, бо бюджет не дозволяв нам цього будувати. І за рік збудують на 3 копійки, і за рік воно руйнується на 3 копійки. Особливо по стадіону. Тому я заморозив тоді усе будівництво і сказав будувати школу №14. Закінчили школу, здали в 2010 році й почали будувати Будинок культури, всі гроші туди кинули й у 2014 році здали, а потім почали й стадіон. У моїх планах після стадіону мали будувати «Престиж». Це ці чотири об’єкти, які дістались мені у спадщину.

А які зараз у Вас пріоритети у місцевій політиці?

Для мене зараз, так як і я сказав, це будівництво того, що я попросив. І воно йде так, як ми й домовились. У мене нормальні конструктивні стосунки з Третяком і з більшістю, яка приймає рішення у раді.

А ще мене дуже цікавить тема енергозбереження, тому що ми тут і так попереду всієї України. І я хотів би, щоб це збереглося. Я в цій сфері дуже давно й, окрім того, що я працював у міністерстві, працював ще у великій американській компанії, яка займалася саме цими питаннями.

Енергозбереження зараз має такий самий пріоритет, як безпека країни. Якщо ми зараз не здобудемо незалежності від енергетичних ресурсів Росії чи інших країн, ми просто не реалізуємося як країна. А резерв такий, що ми можемо обійтися своїм газом. Зараз дуже велику помилку держава зробила, що великі гроші вклала у «зелену» енергетику. Те, що я зараз скажу дуже непопулярно, але насправді, хто розуміється в темі, той прекрасно знає, що божевільні дотації, які йдуть на «зелену» енергетику, якби ми вклали в енергозбереження, нам не потрібно було б стільки генерації ні електричної, ні теплової. Окупилося б це в разів п’ять швидше, ніж із зеленою енергетикою.

Коли кажуть, що європейські країни йдуть цим шляхом, це так, але в Німеччині й Голландії нема що економити, там і так все на найвищому рівні. А в нас є, що економити. Подивіться на ті нещасні панельні будинки, якщо тільки їх утеплити, то… Візьміть по цифрах споживання газу, порівняйте скільки споживає Україна й Польща, майже однакові країни. Україна може зменшити споживання газу, як мінімум, удвічі, і Рівне тому приклад. Ну ясно, що не зменшить «Азот», бо у нього газ як сировина, тобто скільки добрив — стільки має бути газу. Пам’ятаєте я весь час пропагував переходити на альтернативне паливо?

Так…

Пам’ятаєте, як депутат Бляшин на кожній сесії виступав проти цього? А якби ми зараз мали хоча б п’ять котелень великих, ми були б щасливими людьми.

А як Ви ставитесь до новин щодо можливих віялових відключень електроенергії?

Я сподіваюсь, що цього не буде, але ймовірність дуже велика. Яка ж нормальна людина буде підтримувати ці віялові відключення? Але може так статися, що доведеться це робити. Я бачу, очевидно, що зараз непрофесійна політика в енергетичній сфері, дуже часто міняються керівники, дуже багато непрофесійних людей. Відтак, за моєю інформацією близько 20-ти енергетичних блоків і атомних, і теплових зараз на ремонті, або вони не мають можливості працювати через відсутність палива. Це абсурд, зима ж на носі, хтось за це має відповідати. Я не маю 100% інформації, бо я не в цій сфері, але те, що я читаю з преси, дає мені відчуття тривоги. Я живу в приватному будинку, який має твердопаливний котел, але без електроенергії також не зможу нічого в хаті робити, бо в мене циркуляційний насос і йому теж треба електроенергія.

Які у Вас наразі амбіції? Усі впевнені, що Ви хочете йти у народні депутати. Це правда чи ні?

Я би не хотів цю тему зачіпати з багатьох причин. По-перше, я маю робочий стаж 46 років. От вам скільки років?

20…

А от я пропрацював 46 років. 17-го вересня у 1974 році я прийшов працювати слюсарем на Рівненський завод торгівельного обладнання і з того часу я працюю.

Я, до речі, дуже не люблю людей, які ніде не працювали, але «болтають» язиком. От мені чому не подобаються громадські активісти? Я запитую: де працюєш? Ніде. Для мене ця людина не існує. Якщо ніде не працює — вона для мене не існує. Це паразит на тілі суспільства.

Що стосується майбутніх амбіцій, то поки що я для себе не вирішив, що і як буде далі. Не все від мене залежить: побачимо, як будуть розвиватись події у державі. Зрештою, існує багато суб’єктивних причин, які на це впливають. Але при цьому я би хотів залишатися людиною, яка впливає на ситуацію в місті. Ті знання та досвід, які я маю, хотілося б якимось чином використати.

Як Ви оцінюєте перший рік нової міської влади?

Не хочу оцінювати, бо моя оцінка буде суб’єктивна.

Які кроки міського голови чи секретаря викликали у Вас обурення?

Не так кроки, як деякі заяви. Я з цього приводу навіть зробив виступ. Далі цю тему продовжувати не хотів би. Але якщо далі будуть подібні заяви, які зачіпатимуть мене особисто, тоді я обов’язково відповідатиму на них.

А які рішення нової влади Ви підтримуєте?

Я входжу у більшість, рішення ми ухвалюємо колективно, і до моєї думки також прислухаються, тому у більшості рішень я є співучасником.

Кожного разу перед сесією збирається більшість, як от, наприклад, вчора (інтерв’ю записано 17 листопада – ред.) і ми колективно обговорюємо питання порядку денного і приймаємо рішення. Так було і вчора.

Тобто можна сказати, що загалом Ви оцінюєте роботу міської ради «позитивно»?

Я не буду оцінювати, бо це буде суб’єктивно, і, я вважаю, навіть неетично з мого боку.

Чи звертається до Вас Олександр Третяк за допомогою чи порадами у питанні управління міським господарством?

Ні, не звертається, та і я не напрошуюсь.

Яке Ваше ставлення до хаотичної забудови міста загалом і ситуації з будівництвом кіосків біля «Сільпо» зокрема?

У мене негативне ставлення загалом, я впевнений, що як і у більшості містян. Але ситуація з хаотичною забудовою не така проста, якою вона здається на перший погляд.

До речі, як ви бачите скандальні кіоски біля Сільпо продовжують будувати. Ви ж розумієте, що це тест для Третяка, адже він публічно заявив, що не дозволить збудувати ці кіоски. До прикладу, якщо ухвалять закон, через який учора протестували архітектори, то місто взагалі забудують.

За моєї каденції були проблемні справи по землі. Наприклад, забудова Пагорба слави, де земля видана за 10 років до мого обрання. Ліон – та сама історія. Передані в оренду туалети біля стадіону за 5 років до мого обрання… і ще багато інших історій. Усе це відбувалося до мого обрання, але я «вигріб» ці історії. У крайньому разі я не здобував своєї популярності на своїх попередниках. Я вам нагадаю, коли я став міським головою, перше, що я зробив — через 3 місяці відкрив меморіальну дошку на честь Віктора Чайки, вшанувавши його діяльність.

А як Ви вибудовували комунікацію з центральною владою у часи вашого перебування на посаді і чи вона збереглася?

У мене була хороша комунікація з центральною владою. По-друге, у мене були хороші відносини з усіма головами ОДА, окрім Олексія Муляренка. Бо я з усіма головами був знайомий ще до їх призначення. І навіть з Сергієм Рибачком, з яким ми до призначення були не знайомі, відносини теж були конструктивні і це відчутно допомагало. Також хороші стосунки і з Міністерством житлово-комунального господарства, і з Верховною Радою.

Кого б із молодих рівненських політиків Ви б назвали перспективним?

У нас з вами, в силу нашого віку, різне розуміння поняття «молодих» політиків, але я такими вважаю Олександра Курсика, Юрія Вознюка, Віталія Коваля, Віктора Шакирзяна — у всіх є перспектива.

Які виклики зараз стоять перед комісією з міського господарства, транспорту, зв’язку та екології, членом якої Ви є?

Усі хвилюються через бюджет на наступний рік. Оскільки дуже багато коштів буде витрачено на дотацію тарифу на теплопостачання і це вдарить по міському бюджету. А місто від цього дуже залежне. Є гроші у бюджеті — є ресурси розвиватись, а якщо їх не буде, то і перспектив для розвитку не буде.

Зараз дуже серйозно стоїть питання щодо утилізації твердих відходів. І я вам скажу, що багато з цих проблем могли б бути вирішенні на державному рівні дуже швидко. Однак лобісти цьому заважають. Візьмемо, до прикладу, переробку батарейок. Що заважає додати до ціни вартість її здачі на утилізацію, яку б споживач отримував назад? Це б вирішило проблему за один раз. І таких рішень можна прийняти дуже багато. Але, на жаль, у Верховній Раді багато питань лобіюються не на користь держави, а на користь окремих груп.

В Радянський час, при всіх недоліках радянської системи, була дуже раціональна система з тарою. Вони були однотипні по всій країні і мали заставну ціну. Пляшка, до прикладу, коштувала 20 копійок і, здавши цю пляшку, ти отримував ті самі 20 копійок. Ні одна пляшка не пропадала, все було без проблем. У багатьох країнах ця практика збереглася. Так само зараз з цими целофановими пакетами. Ну от в чому проблема державі це заборонити і перейти на більш екологічний матеріал? Багато речей не роблять, бо є колосальне лобі, як у ситуації з твердими побутовими відходами. В Україні ніде немає сміттєпереробних заводів, от якби десь були і працювали — тоді можна було сказати, що десь влада добра, а десь погана. Значить є якісь умови по всій державі, які роблять це неможливим, і я скажу які умови: тариф. Один законодавчий акт і все воно реалізується, але це ж бізнес. Якщо бізнесу буде вигідно зайти сюди і варить пиво, то це ж нічого не порушує, і якщо було б вигідно переробляти відходи, зараз би було 100 заводів поруч. А в нас же є завод і він готовий працювати, але питання тарифів… Багато таких речей, та ж сама теплова енергетика, те що дотують зараз — це колосальний крок назад, це повернення на 20 років тому. Ви знаєте, найцікавіше, що це розуміє дуже вузьке коло спеціалістів, на жаль, якби зараз спитали по місту, то 90% людей схвалять це рішення, не розуміючи, що це нищить державу.

Я взагалі хочу сказати, що найбільша проблема політиків усіх рівнів — це популізм і бажання подобатись виборцю. Це не політики, це інше трошки. Для мене завжди зразком була Маргарет Тетчер, на плаху поклала свою репутацію та свій рейтинг, але витягла Велику Британію з болота і зробила її такою, якою як ми бачимо зараз. Ви слідкували за нею?

Так, вже поза інтерв’ю вам розкажу цікаві факти, а зараз давайте поговоримо про бюджет на наступний рік. Чи є у Вас вже плани того, що лобіюватимите?

Так, є плани. Хотів би стадіон, щоб вже доробили. Хороша ідея зробити кільце на Колоденській розвилці, там потрібно доробити шматок вулиці і туди можна буде зробити і виїзд, і заїзд. Ніби у нової влади є розуміння, що цю проблему потрібно вирішити. Є ще питання, з якими виборці до мене звертаються. Але думаю кожен депутат матиме якусь квоту і більшість з цих питання буде вирішено.